Спішить життя, так в світі цім ведеться,
І неможливо нам його спинить,
Те що було ніколи не вернеться,
А як згадаю серденько болить...
Мною в житті вже пройдено немало,-
Шляхів широких і важких доріг...
На життєвім полі усього бувало,
Та завжди верталась я на свій поріг...
Все що пережито не забуть ніколи,
А літа за обрій вже мої пливуть,
І моє дитинство ніби було вчора,
Та і зрілі роки мені не забуть...
Що було, минуло, не вернеться знову,
А думки, як коні що додому йдуть...
Ніби поспішають на острів любові,
А може й насправді ще мене там ждуть...
Те що пережите у душі не гасне,
Бо ж було цікаво в цьому світі жить,
Весняне й осіннє, все таке прекрасне,
Ні, це неможливо ніколи забуть...
Та на жаль вже старість прийшла не у гості,
Вже давно в обійми і мене взяла,
Вона в моїм домі, на моїм помості,
До чола і серця руки простягла...
Її зупинити нема в мене сили,
Старість-господарка торкнулась душі,
Та не обламала вона мої крила,
І не зупинила писати вірші...
Роки пролетіли, як лебеді в небі,
Та все ж після себе лишили сліди,
То мої онуки, правнуки і діти,
Й я не поспішаю йти у нікуди...
Скільки буде сили, я буду писати,
І вірші, і прозу, і казки, й пісні...
Я надіюсь й вірю, як мене не стане,
Їх будуть читати мої рідні всі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847567
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.09.2019
автор: геометрія