Тільки ніжність врятує нас.
Невимовне хай виринає з дна
Й промовляє все те, що
Хоче стати мертвою мовою.
Виглядатиме це дивакувато:
Мов би божевільний або якась вакханка
Проголошує щось неземне.
У любові тяжіємо до небесного.
Воно марить осіннім затишним дощем,
Пухким першим снігом,
Весняними барвами ранніх квітів.
Відійди від берега,
Хвиля відчаю все одно лизне
Тебе холодним язиком.
Навчися казати їй "Не зараз",
Так можна звикнути до холоду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847503
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2019
автор: Олена Ганько