Між пеклом та раєм одна тільки мить
І постріл у груди - душа вже летить,
До Бога, до неба - у вічні світи,
Та тільки ще рано туди їй іти.
Матусі зостались молитва та біль
І сльози пекучі - пекучі мов сіль,
Букет із жоржинок, рушник на прощання,
Не бачив ти, сину, палкого кохання.
Любити не встиг - обірвалася доля,
Стоїть на колінах старезна тополя,
Обняла могилу засмученим гіллям,
Відгулює смерть потаємне весілля.
Печаль запалила свічок оберемок
І місяць вуаллю вкриває серпанок,
Столи у хлібах та ім‘я на дощині -
Матуся у розпачі... в чорній хустині.
О, Господи! Скільки їх ще хоронити?
Синочки, сини! Вам би жити та жити,
Війна невблаганно покоси складає,
Де мати рідненька ридає, ридає...
(С) Леся Утриско
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847498
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2019
автор: Леся Утриско