Лягла й мені вже осінь на плече
Й летіти стало важче моїм крилам.
Ріка життя мого пливе-тече,
І висоту не дну я підкорила.
У бій ішла сміливо, голіруч,
Не маючи й не просячи підмоги.
Болять мені Десна, Дніпро і Збруч,
Тож в час біди не можу буть німою.
Коли стрічаю рубрику «Новин»
І бачу там невтішні з фронту вісті,
То розумію горе удови,
Сирітські сльози у селі чи в місті.
Пёю з матерями їхній біль-полин,
Бо смак такий дитини має втрата.
А скільки ж наших втрачено перлин –
У когось мами вже нема, у когось – тата.
І хочеться на цілий світ кричать:
«Нема й не буде ворогам прощення!
Як материнським витримать плечам
Це горе?! Як же душам щемно!»
4.09.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847440
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.09.2019
автор: Ганна Верес