Журавель, прилаштований біля колодязя для витягування води, сумно дивився вслід птахам, які відлітали у вирій.
"Як хочу полинути з ними, але в мене немає крил. Які вони гарні! " – у думках промовив дерев'яний журавель, заскрипівши від туги.
Щодня дивився в небо і мріяв про крила, які понесли б його кудись у невідомі землі світу.
Якось до нього підійшли стомлені дідусь з онуком, яких мучила спрага.
– Дідусю, а як ми дістанемо воду з криниці? – запитав онук.
– Нам поможе дерев'яний журавель, – відповів дідусь і додав:
– Журавлику, допоможи мені дістати джерельної водиці з криниці.
Журавель нагнув свою голову та витягнув відро води.
– Щиро дякую тобі! – вимовив дідусь.
Почувши ці слова, Журавлик гордо підняв голову й перестав журливо скрипіти, а птахам, які танули в піднебессі, сказав:
– Я не можу летіти: людям потрібна моя допомога!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.09.2019
автор: Міла Перлина