Я знала шістьох чоловіків.
Один привів мене у цей світ.
Другий зненавидів, бо я вкрала тих, кого він любив.
Третій подарував найцінніший скарб у житті.
Цей скарб повернув мене собі самій.
Інший приїхав з далеких країв.
Для нього все було легко.
А для мене складно.
Він поділився зі мною своєю легкістю.
І я змогла дуже швидко знайти тебе…
І навіть не зрозуміла спочатку…
Ти нагадав про найболісніші
І найщасливіші миті мого життя.
З тобою я відчувала себе найщасливішою
і найнещаснішою водночас…
Ти показав, якою я можу бути:
прекрасною і жахливою,
талановитою і бездарною,
тактовною і нестерпною.
Настільки для тебе нестерпною, що я стала муляти тобі очі.
І це все переважило.
Тож я не стала чекати на твоє прохання.
І забрала себе із собою подалі від тебе.
Від твого спокою, який я постійно порушувала і руйнувала.
І ти зітхнув із полегшенням,
що не тобі довелося нагадувати про нерозпочате завершення.
Ти дав надію. Ти забрав її.
Але шматочок надії я сховала від тебе. І зберегла.
Цей шматочок вказав мені шлях далі, щоб я не збилася з дороги знов.
П’ятий показав що таке вміти слухати і співпереживати.
Він дав мені прихисток,
на який я не сподівалася, якого годі було від тебе чекати.
Але я не знайшла те, що в безнадії давно перестала навіть шукати…
І Той (кого я ще не знаю,)
Там (де я ще не бувала,)
Можливо, (у сні)
навчить, як це: бути і справді коханою, що таке справжня любов…
Або – ні.
(Альона Хомко, 2019 р.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846446
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2019
автор: Альона Хомко