Чому сюди, до нас, прийшла війна?
Чому, чому не розумію?
І скільки лиха принесла вона,
Що й передати не зумію.
Неоголошена війна – а не АТО*.
Називайте речі своїми іменами.
Мчиться на величезній швидкості авто
Гарячими та небезпечними стежками.
До війни цієї ми не були готові.
О Боже милий! Ми ж ні з ким воювати не хотіли!
Та ворог лютий, він жадає крові.
Через нього тисячі людей на небо полетіли.
Це був для нас, як ніж у спину.
А він все так ретельно й довго планував.
Напав на розграбовану країну.
Що будемо чинити опір, не чекав.
В ту мить ми зрозуміли, хто є хто,
Збагнули: хто наш друг, а хто наш злісний ворог.
Від долі не сховається ніхто.
Нам довелося діставати з діжок порох.
В Україні не було ні армії, ні влади.
В серцях гуляли зрада, страх, тривога.
На нас лилися ріки пропаганди.
Війна ж практично біля нашого порога.
Проте ми так просто не здамося,
Не віддамо наш рідний, любий, милий край.
Армію відновити нам вдалося,
Але й роботи все ще не початий край.
Ситуація була напружена й складна.
Ми почали будувати сотні блокпостів.
Одне за одним ставали «руськими» міста.
Довелося діставати зброю зі складів.
Становище врятували звичайні люди ‒
Справжні патріоти нашої країни,
Які на фронт з'їжджались звідусюди,
Бо не байдужа доля України.
Всі різних статусів, національностей.
Є і старші, є і зовсім юні хлопці.
І всі різноманітних спеціальностей.
Є і призовники, є і добровольці.
Не побоялись ворога, взялись до зброї.
Чого не вистачає, привозять волонтери.
Там живим щитом стоять наші герої.
Про ці події що дня розповідають репортери.
Ой, як важко й страшно бачити та чути
Про те, що знову обірвалося чиєсь життя.
Лиш рідним доведеться весь цей біль відчути.
Ніхто не поверне навіки втрачене життя.
На лінії вогню час від часу йдуть дощі,
Тільки замість крапель ллються пулі та ракети.
Залишається лише ховатися в бліндажі.
Майже що дня працюють ворожі міномети.
Часто ходять в гості диверсійні групи –
Бої зав'язуються пекельні та криваві.
Після них бувають поранені й трупи.
Але ж забирать чуже життя ніхто не вправі.
Деякі бійці зникають безвісти, потрапляють у полон.
А там роботи примусові, допити та побиття.
А після звільнення здається, що то був якийсь кошмарний сон,
Але ці спогади лишаються у них на все життя.
Фактично ворожі найманці, сепаратисти
Фронтові міста та села зрівнюють з землею.
Гарячі привіти посилають терористи
І практично граються зі смертю в лотерею.
Пошарпані різними снарядами шляхи.
В лісах розтяжки, заміновані поля.
Зруйновані будинки, розтрощені дахи.
Як страждає кров'ю просякнута земля.
Війна прогнала з різних міст та сіл тисячі людей,
Тому що йдуть бої, лунають вибухи. Руїни, вогнище й дим.
У школах та садочках, на жаль, не чути сміх дітей.
Але лишились люди, які нізащо не покинуть рідний дім.
Готується боєць їхати на фронт, речі вже складає.
«Синочку, не їдь на ту війну, прошу, благаю!», –
Так сильно мати голосить. Сина в те пекло не пускає:
«Як ми будемо без тебе жити тут – не знаю!».
Він каже: «Мамо, я обіцяю, повернусь додому!
А зараз маю Україну захищати!
Не хочу, щоб війна дійшла до мого дому.
Ніхто ж за нас не буде воювати!».
Сказати нема чого наперекір.
Матір думає: «Хоч би не потрапив у якусь пекельну пастку!».
Він поїхав вже, залишив рідний двір.
Їй залишилося молитися й надіятись на Божу ласку.
Інший пішов воювати без вагання.
Що робить правильно, ні миті не вагався.
Рідним сказав, що поїхав на навчання,
Бо не хотів, щоб хтось за нього хвилювався.
А діти хіба в чомусь винні,
Які за батьками сильно так сумують?
Вони страждати не повинні!
Мріють, дзвонять, дні до зустрічі рахують.
Вони воїнам відправляють свої листи, малюнки,
Які там справжніми оберегами стають.
Ці листівки для бійців – чи не найкращі подарунки:
Сили, енергії та наснаги додають.
Війна така страшна і така безжальна.
Наш ворог – немовби лютий, хитрий звір.
Його ідея цинічна та брутальна
Про омріяний, так званий «руський мир».
Він так нахабно й підло забрав наш Крим та наш Донбас,
Спорудив інформаційну, майже непробивну стіну.
Свобода – є чи не найбільшою цінністю для нас.
За незалежність платимо занадто дорогу ціну.
Не хочемо війни, ми просто хочем волі
І розвиватись, будувати підприємства й магістралі.
Для своїх дітей кращої бажаєм долі,
Щоб ніхто не вказував, що нам робити, як жити далі.
Боротьбою просякнута вся наша історія,
Проте й миті жодної вже не вернемо.
Донецьк, Луганськ і Крим – це все наша територія.
Обов'язково ми її повернемо.
Війна: всі ці випробування та незгоди.
Знайте, рано чи пізно закінчується все.
Лиш разом подолаєм всі ці перешкоди.
Все буде добре, ми переможем, попри все.
*АТО ‒ антитерористична операція – це комплекс спеціальних організаційно-правових заходів, спрямованих на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань на сході України під час російської збройної агресії.
21.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846338
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 27.08.2019
автор: Оля Тимошенко