Ця присутність землі під маленьким клаптиком неба,
Ця святочність дощу, що молитвою лине згори.
Під серпневою тишею соняхи гнуться на стеблах.
І розвішує ранок на сході синь в прапори.
В мікрокосмосі душ ми усі неймовірно крилаті –
Як птахи, як метелики, з помахом ангельських крил.
Розівчились літати – ліниво топчемось в хаті,
А на інше (так часто) нема ні снаги, ні сил…
Зачиняємо двері і вікна – замки і штори,
В найновішому гаджеті пишемо сто смс.
Дні минають так швидко – без нас хвилюється море,
І втомилося сонце нас виглядати з небес.
Все по колу, по колу – затягує у круговерті
Часом штучних проблем, таких непотрібних занять.
Хтось напише комусь: «Ти лякаєш мене до смерті»
І ось так щогодини: разів не менше, ніж п’ять.
Тупо житиме далі – сидітиме у соцмережах,
Напуватиме тіло холодним пивом щодня.
В мікрокосмосі душ – ми є інші – не стиснуті в межах.
Під маленьким клаптиком Неба – Ти і Земля…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845686
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.08.2019
автор: Дзвінка Тиха