Богуш Олексій Анатолійович
(16 липня 1988р – 14 вересня 2014р)
Село Старики Коростенського району Житомирської області.
Солдат, командир гармати 26-ї окремої артилерійської бригади.
1 вересня 2014-го зазнав важких поранень під час обстрілу терористами з БМ-21 «Град» позицій 26-ї артилерійської бригади біля села Весела Гора, що під Луганськом; ще двоє вояків зазнали тяжких поранень, один згорів живцем. Олексій, будучи пораненим, продовжував рятувати побратимів. 14 вересня Олексій Богуш помер в Київському шпиталі.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Знов до Веселої Гори
Думки летять й до міста Щастя.
Батьки всі ночі й вечори
Лишаються з своїм нещастям.
Так посміялась з них війна
І вибрала злостиво місце.
Та й горем назва ця сповна
Рве на шматки батьківське серце.
Гора - весела?! Кам’яна.
(Можливо, й щастя для росії.)
Солдата знищила вона,
Забрала в рідних Олексія.
Вже п’ятий рік його нема
І п’ятий рік, як горе в хаті.
Вселилась в душу їх зима
І почорніла з горя мати.
Зазнав поранень він важких
Під час ворожого обстрілу.
Й два тижні довгих ще страшних
В матусі серце рвалось й тліло.
Його спасали як могли,
Робили, навіть, неможливе.
Найкращі лікарі були..
А в мами, в мами – коси сиві..
Відомо лише їй одній:
Нема ціни життю надалі -
Помер синочок Олексій
У місті Києві, в шпиталі.
Нема.. Нема дитини вже.
Поповнив він Небесне Військо.
Біль не стихає, серце рве..
Де їм шукати Олексійка?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845661
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.08.2019
автор: Ольга Калина