І де ті немочі, невпевненість... Сльота...
Мій клен, правдивий друг, забрав, розвіяв...
І щира, наче рідная сестра,
верба всміхалась листячком надії...
І так тулитись хтілося мені
до рідних душ, обрамлених корою...
Такі ж самі, беззахисні, як ми...
Невидиме - під твердості полою.
17.08.2019р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845375
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.08.2019
автор: Іванюк Ірина