Дубик Петро Борисович
(14 липня 1983р – 14 серпня 2014р)
Немиринці, Ружинського району, Житомирської області,
молодший сержант 26-ї окремої артилерійської бригади.
Загинув в районі Амвросієвки (Донецька область) під час обстрілів з боку терористів і з території Росії.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Промінчик сонця на світанку
Жене геть нічку крізь вікно.
Не прокидайсь, щоб йти на ґанок,
Бо зараз поряд твій Петро.
Вже п’ятий рік отак приходить,
У сні радіє він тобі,
Бере на руки тебе й носить.
- Ти посміхнись, не будь в журбі.
Коханий, любий, найрідніший,
Найкращий в світі чоловік.
І був тобі він наймиліший.
Війна забрала вже навік…
Не віриш ти, що розлучила,
Адже до тебе знов прийде.
Все буде так, як ти хотіла -
Букет ромашок покладе.
А вранці як відкриєш очі
І кинеш погляд на вікно -
Голубці голуб щось воркоче
Й ромашки там лежать давно.
- Приніс ромашки для Наташки -
Завжди тобі так говорив.
- А хочеш в постіль чаю чашку?!
Для тебе з м’яти заварив.
Лиш ти, Наталко, не журися,
Не проливай солоних сліз.
А з тим що сталося - змирися,
Адже за тебе він поліг.
Він так любив свою родину,
Тож захищав її в боях.
Загинув він за Україну -
Вділила доля такий шлях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=845169
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2019
автор: Ольга Калина