лякаюся часом що того до кого я
звертаюся тут немає, жовте й червоне довгасте
листячко робінії здуває на землю, тоді
крізь провулок в БЮРҐЕР КАФЕ, читаючи з
квітками і хмарами, о Ісусе твоя кров хто може мене
урятувати, дубами укрито і [i]поодинокими ялицями[/i], це
квапливе прощання ти поспішаєш до машинки каміння Сіфносу із
синьозеленими бровами поки зрізані квіти як лезо
гострі на лузі, нещадна мнемотехніка, мистецтво запам’ятовувати,
автоматизована декламація введення і виведення читання, капаю
крапаю на асфальт або мої скрипучі
кроки. Кухонне вікно стоїть розчинене мій мозок
в підколінних ямках, важко дихаю
15-16.10.2004
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на Телеграм-канал[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844997
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.08.2019
автор: o.fediienko