МОВА – СПАДОК ВІКІВ

Філолог  справжній,  мову  любить  
Мистецтво  серцем  відчува,
І  кожне  слово  приголубить,
Неначе  власнеє  дитя.

Вивчає    слово  і  гартує,
Та  часом    сварить  сам  себе,
Коли  незграбний    суржик  чує,
Що  мови  чистоту  псує.

А  мова,  справжня  то  криниця,
Ти  тільки  воду  почерпни
Відлунням    стали  в  ній  століття      
Від  предків    давньої    Руси.  

Відтоді  ти  змінилась  дуже  
І  помужнішала,зросла,
Моєму  серцю  справді  люба,
Співоча,мовонько  моя!

Пройдуть  віки,минуть  епохи
І  мова  знов  зазнає  змін,
Тоді  в  майбутньому  хтось  скаже,
Так,  ще  мій  предок  говорив.

11.08.19

   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844693
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.08.2019
автор: Ігор Козак