Я золотом геть не можу зігрітись,
Хоч це і метал – благородний,
Що здатний яскравим сяйвом розлитись,
Як Місяць на небі холодний…
Хай кажуть, що роки з золотом гарні,
Несуть всім вони урожайність,
Незбутні мрії,- у часі вже марні,-
Дарують лише життєдайність
Не варте те дороге та блискуче
Душевного теплого слова,
Що славить надмірне сильне могуче,-
Не людяність,- в ній,- рідну мову…
Тому не здається на небосхилі
Віщуючим щастя ніколи
Той розсип неба, здіймаючий хвилі,
Як зірка сідає додолу…
Найкращі у долі,- звісно,- світанок,-
Він землю промінням вітає,
За ним - гомінливий збуджений ранок,
Що сонячність денну вплітає…
09.08.2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844557
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.08.2019
автор: Єгорова Олена Михайлівна