А хтось кепкує з пейзажиста:
Мовляв, йому бракує хисту.
Де іскра, пломінь, влучність слова,
І символічність загадкова?
Де та промовиста крилатість,
Що визначає творів вартість,
Де модна асоціативність?
Не вірші це, а примітивність!
Нові моделі словотвірні?
Про них забули? Неймовірно!
Тоді пишіть легкі пейзажі--
Поет-мастак ще щось підкаже…
Чи хтось кепкує із черниці,
Що опускає в діл очиці,
Жадає самоти у скиті,
Хоча незвідане не спите?
А пейзажист іде до світу,
Шукає у красі просвіту,
Свою покине шкаралущу,
Бо бачить душу в ній живущу,
Яка страждає, в смутку плаче,
Сміється слізно і щебече,
Вночі накриє оксамитом,
Грозою з’явиться з візитом…
Не дорікайте пейзажисту,
Що він забув про дань врочисту,
В красу залюблений направду,
Шукає захист в ній відрадний.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844495
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.08.2019
автор: Valentyna_S