Тихо падає дощ на захмарене місто.
Накрива все навколо заплакана ніч.
Хто її засмутив, що дощем, як намистом
із краплин дощових розкида врізнобіч?
Не розкаже нікому про те, що турбує,
Бо напевно, немає того, хто б почув,
що підтримати зможе й тепло подарує,
щоб коли ось так сумно, просто поруч побув.
Щоб побув, коли раптом охопить неспокій,
безпричинно, а може й підстава вже є.
Головне, щоби знати - ти не одинокий,
що потрібен комусь, в цьому щастя і є.
Хто не спить уночі?
Чиє серце сумує?
Може мріє про щось,
вдень про це промовчить.
Так буває, що ніч наші душі лікує,
і слова відкривають серця як ключі.
Так буває, що ніч нам відвертість дарує,
розкриває все те, що ховаємо вдень.
Дивним чином якимсь наші межі руйнує,
у відвертих розмовах зближає людей.
Я дивлюсь у вікно - схоже, нічка притихла.
Заспокоїлась видно, не плаче уже.
Дощ минув, сліз нема,
видно вітер їх витер.
Прилетів, бо відчув, як сумує вона...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844493
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2019
автор: Tanita N