Скажи мені чому вже очі не горять,
Невже погасло щастя назавжди?
Невже погасла вся любов твоя,
Аж снігом замело її сліди?
А може її й зовсім не було,
Й одна лиш тінь блукала і сміялась,
І серце марно мрією жило
І марно щось чекало... сподівалось?
Намріяла, надумала собі,
Намалювала щастя на долоні.
Свою любов несла чимдуж тобі,
Та не було їй місця в твоїм домі.
Й вона пішла... неозираючись назад,
Пішла без сліз і без якихось там пояснень,
Лише одна непрохана сльоза,
Як зірка засвітилась і погасла.
І в серці поселилась пустота,
Воно не відчувало більше болю
І не боліла від образ душа,
А навпаки, немов, відчула волю.
І хай погасли вогники в очах
І мрія розучилася літати.
Та крил не склала втомлена душа,
А навпаки звільнилася від зради.
І не повірить більш твоїм словам,
Їй всеодно, втомилася любити.
Її любов ти зрадами вбивав,
А зрада може гірше зброї вбити.
01. 08. 19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844130
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.08.2019
автор: іванесса