Я для тебе - ніхто, і звати мене - ніяк...
В наших коротких розмовах не звеш мене на ім'я.
І, щоб я не говорила - здебільшого ти мовчиш.
Лиш інколи, наче крізь силу, бува, щось озву́чиш.
І чим далі, тим глибшою робиться тріщина ця,
Що я ще можу зробити?.. Лиш написати вірша́.
Та навіть вірші́ не чіпають закриту душу твою,
Все виглядає намарно, напевно я все ж піду...
Напевно треба зали́шити тебе там, де знайшла.
Хоч це дуже не просто, адже звикла уже душа.
І не лише моя звикла, але й твоя також.
Та ти ще не розумієш, до чого іде цей дощ...
Бо поки я переймалась, чому все між нами так,
десь пташка моя літала, мені десь світив маяк,
для мене писав хтось вірші, чекав хтось мої листи...
Колись поговоримо більше, а зараз - мене відпусти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2019
автор: Tanita N