Саме життя повстало проти нього
І він боровся доти, доки міг,
Допоки руки не скувала втома,
Аж поки сили не лишили ніг.
І він упав, утомлений, розбитий,
Полишений один серед біди.
І він упав, приречений так жити...
Приречений безтями довго йти.
Лиш він один. І поряд більш нікого.
З надією на ліпшеє життя.
З надією знайти свою дорогу,
Не зникнути назавжди в небуття.
Самотній він, давно десь зникли крила,
Що сили додавали і снаги,
Та лиш самотність очі знов відкрила,
І шлях вказала з темряви в світи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=84388
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.07.2008
автор: Nameless