Я ніколи ще так не трималась за літо.
- Ти - прекрасне. Ти - рідне. Будь-ласка... Ну будь...
Хочу ще свою душу в промінні погріти.
Я без тебе, не зможу, не зможу, мабуть.
Я за поли хапала. Просила з плачами:
- Ти мені так потрібне. Ще трохи. Не йди...
Обсипай поцілунками вітру й дощами,
І гукай уночі в свої дивні сади.
Обіймай мене знов щедрим щебетом птаства.
І коктейлями сяйва мене напувай.
І всміхнулося літо:- Лишаю багатство
Я у серці твоїм. Повернусь. Прощавай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843737
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2019
автор: Валентина Голубівська