Прикрість смокче десь попід ребрами.
Гірко в роті від сліз і слів.
Губи тремтять і стають, мов мертвими.
В мозок із шумом вливається кров.
Холодно в руки - гаряче чоло.
Нудить до рвоти і хочеться їсти.
Серце так сильно ще не пекло!
Як заслужити у долі відпусти?
Нігті застромлені глибоко в шкіру.
Зуби закусують нижню губу.
Як заспокоїти дивного звіра?
Як зупинити складну боротьбу?
Дайте папір, бо хочеться креслити!
Хочеться рвати, ламати, знести!
Хочеться все надівколо знищити!
Всю себе вбити і проклясти!
Сили немає - залишився розпач.
Відчай загнав сам себе в кут!
Скільки терпіти поразку і плач?
Як відмивається внутрішній бруд?
Пустка всередині, мабуть, безмежна...
Всесвіт душі він чи є чи нема!
Сенс щось доводити - життя обмежене!
Як не зламатись, коли сама?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843667
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.08.2019
автор: Тетяна Романів