Пробач мені, місто сірих дощів
Мовчанням пустих зіниць.
На схилах твоїх розвідних мостів
Плаче дитя долілиць.
Люди підходять, шепочуть привітно
І розвернувшись йдуть далі.
Квітка чомусь серед літа не квітне
В дитини у сірих сандалях.
Посеред міста глухою пустелею
Одягнутий в тишу ліхтар.
Дитині сьогодні став вірною скелею,
Затишком сірих хмар.
Відлунням марева у закутках тіней
Хвостатих, рогатих.... Людей?
Його на світанку щедро вкрив іній
Народженням хворих ідей...
-Люба дитино, хіба ти не з мамою?
-Дай руку мені ! Пішли...
Вкривається площа барвистою гамою
Дожити б ще їй до весни.
Крізь барви палітри сірих тонів
Дитя розфарбовує смугу...
Пробач мені, місто вічних дощів,
Що в тобі я покинула тугу.
28.07.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843665
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.07.2019
автор: Анна Януш