Ностальгія приходить першою,
А за нею он - осінь йде.
Ми чужинської долі вершники,
Свій розшукуємо Едем.
І давно не рятує музика
(якось, звикли іти в туман).
Ніби діти малі вовтузимось -
Ніде спокою нам нема.
І зневірені, і розлючені
Ми розігруєм свій спектакль.
І безсилі такі, бо змучені
Перегукуватись в світах.
Але що, коли совість приспана?!
Хто розбудить її? Спасе
Від отих ностальгійних приступів?
Хто поставить на кон усе?
Чую, земле моя спустошена,
Як болить тобі твій народ…
Кров’ю власних дітей просочена,
Чи діждешся своїх свобод?
2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843552
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.07.2019
автор: Сонячна Принцеса