А дощ ішов… Ридало ридьма небо,
Холодні сльози сипались до ніг.
Хіба ж Тобі такого було треба?
Ну, як Ти міг, скажи, ну… як Ти міг?
Не хмари, то – суцільна павутина,
Немов рядном накрило все кругом.
Чи то така вже випала година…
А нам же добре так було обом.
Вода в калюжах піниться грайлива.
Мутна, аж чорна, зверху ж - ніби сніг.
Така ось вийшла, з днів ясних, картина.
Але скажи все таки… як Ти міг?
Все дощ умив, яка б була пилюка,
Весь бруд зніс за собою водний біг
Та на душі, мов ссе якась гадюка,
Чому так вийшло? Як же Ти так міг?
Вже дощ затих, всміхнулось сонце ясно,
Веселка виглядає з – за полів
Ми розумієм одне одного прекрасно,
І тут не треба, мабуть, зайвих слів.
Чи доля все так склала, чи то збіг?...
Я ж вкотре повторю… Ну, як Ти міг?
26.07.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843211
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2019
автор: Валентина Рубан