Сліди Наталки стихли на помості.
Десь розчинились в зимах і системах.
Ми більш не при́йдемо до неї в гості,
Й вона не вийде на цю клубну сцену.
Не чутно нині Лисенка і вальсів,
У за́світ відійшли сільські актори.
Вони учили не втрачати шансів
І праці віддаватися до змори.
В нудьзі за театралами із поля,
За плачем вдаваним й веселим сміхом,
За впертістю Наталки і Стодолі
Рипить поміст, неначе стогне лихо.
Вороння будить клубні шиби криком,
В’ють гнізда й виють на піддашші сови.
Клуб скніє. Зиркають примари з вікон,
Щоб мурмотіти з мороком й багровим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843163
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.07.2019
автор: Valentyna_S