Стоїш, немов жебрачка, у лахмітті.
Нащадки на чужинця спини гнуть.
Кричиш про допомогу, та на світі
Твої нікому рани не печуть.
Стоїш на роздоріжжі… Йди вже, мамо.
Рятуй дітей, що в рабство віддала.
Хіба не тяготить на серці камінь?
Хіба не ти козачкою була?
Чи оніміла!? Чи украли серце?
Мовчать про біль спустошені хати.
І бур’яном підмурок їх береться.
І дух – не твій. І ти – чомусь не ти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842967
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.07.2019
автор: Тетяна Волошина