коли занурюєш у воду голову,
зникають всі думки, окрім одної.
вона розпеченим вливає оловом,
весь образ твій.
хитка подоба ця, мов кам‘янисте дно,
і всеодно, чи риби чи молюски,
я борсаюсь у путах мозку знов,
і розбиваюсь на друзки.
мов смолоскип, що падає в безодню,
блукаю поглядом поміж людей.
ці гребні хвиль м'які, рельєф породжує,
й крім них мій сон, морський Морфей.
і в ньому ти, одягнена у пишні шати - лишні лати,
п‘єш свій ла́те. хочу спати.
й бачити тебе вві сні.
завжди.
зажди.
не йди.
лети.
так можеш тільки ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842883
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.07.2019
автор: Копенгагенська інтерпретація