я тебе в собі знайшов,
мов метелика в траві,
обережно підійшов,
ліг у квіти лугові.
слухав шелест твоїх крил,
що тремтіли у мені...
вріс у землю небосхил
у туманній далині.
ти крильми торкнулась дна,
не того, що у морях,
це інакша глибина,
та, що спить в моїх світах.
спить у лоні давніх сліз,
у матеріях душі,
темна, свіжа, наче ліс,
і холодна, мов дощі.
ти розбурхала пісок,
підійняла мул із дна,
впав із дерева листок,
що зростила глибина.
він прозорий, мов роса,
і вологий, мов дощі,
чистий, наче бірюза,
впав із дерева душі.
над каньйонами літав
по яких бродив і я,
над безоднею кружляв,
і над димом вівтаря.
підійнявся до зірок,
де зникають ночі й дні,
зник в тунелі із думок,
в павутині на стіні.
ти знайшла листок в собі
на квітучому кущі,
він став мною у тобі,
він став часткою душі.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842356
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.07.2019
автор: Sukhovilova