Потяглись тумани, вже глибока осінь,
Голову матусі вкрила сивина.
Дітям і онукам в Бога щастя просить,
Ще її не кличе в вирій далина.
Кожен день у праці, помагає дітям,
Мозолі часами, як вогонь печуть.
Виглядати ходить стежкою крізь жито,
Та не їдуть діти, сльози душу рвуть.
Приїжджайте діти, підсобіть матусі,
Дайте їй провести в чужину клини.
Заспокойте серце, обігрійте душу,
Буде тоді в мами менше сивини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842314
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.07.2019
автор: Віталій Назарук