Вовками виє самота,
Неначе комини - вітрами,
Чуття холоне поміж нами,
Осіннім листям опада.
Так невимовно до глибин
Пронизує нерозуміння,
А ласка-послуга невинна
Ще глибше забиває клин,
Що видається – закричу
Хоч би почув мене хто-небудь,
Та лиш грозою брижить небо
І ме́че блискавку-свічу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842115
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.07.2019
автор: Оксана Дністран