Чи фіксує побачення наші
те, що й досі єднає серця?
Ідемо в куражі-епатажі
і немає уже каяття.
Нас вінчає у сивому небі
буйний вітер, що сіє дощі,
і нічого неначе й не треба,
поки чуємо, – [i]Гірко! Мерщій![/i]
Ти біжиш по калюжі до мене,
щоб упасти в обійми таємні
і гукати, – [i]Літаю! Лови![/i]
Полетіли у Лету обоє
і за миті мої із тобою
не зносити мені голови.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841475
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2019
автор: I.Teрен