Коханню мало лиш окрайця,
Йому потрібно зразу все,
А там чи крайся, чи не крайся,
Чи жди, що мимо пронесе...
Так і Даринка – виглядала,
Вірніше – легітно жила,
Допоки хлоп один зухвало
Їй спокій не спалив до тла.
Пилип – завидний, не ледачий,
Недолік мав лише один:
Дівчатам голови мантачив
Та забивав між ними клин.
І навіть зовсім гонорові
Стелились травами до ніг.
Не обіцяв Пилип любові,
Та вго́вкати* усяку міг.
Це потім вже Даринка взнала,
Що зветься спосіб той «пікап»,
І вийняти ядуче жало
Не кожний може, наче раб,
Який ярмо своє леліє,
Не рветься волі досягти.
Принадні миті ейфорії –
На валер’яну йдуть коти.
Гарем принижував, тиранив,
Самооцінку покоряв,
Лишав незгойно-рвані рани
І позбавляв найменших прав,
Та упокорені готові
Терпіти, ждати казна-що.
Страждання всі – від нелюбові,
Який би принц там не прийшов.
Даринка в'янула в нещасті,
Марніли голос і лице,
Бо я́к поділений на частки
Їй власний Всесвіт піднесе?..
В коханні – мало лиш окрайця.
Від себе в мрію не втечеш.
Любов не визнає ерзаців*,
Як і оман довіри - теж.
*Вго́вкати - вмовити.
*Ерзац - замінник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841264
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.07.2019
автор: Оксана Дністран