Причарувала його до себе,
і вже не можу жити без нього...
Щодня чекати вечора треба,
щоб знов зустріти милого свого...
Так кожен вечір радо стрічаю,
і до вербички йду - поспішаю...
І він до річки теж поспішає,
бо мені вірно давно кохає...
Та його мати нам заважає,
іншу невістку собі бажає...
Інша теж гарна,та ще й багата,
має машину й як палац хату...
А я багатсвтва зовсім немаю,
струнка, висока, гарно співаю,
і чорні брови, й личко рожеве,
мені і сонце моргає з неба...
Його ж матуся щодня вмовляє,
каже що щастя йому бажає,
й що він щасливий з тією буде,
житиме добре й мене забуде...
Та мій коханий маму не слуха,
жартує - буде злая свекруха...
Мене до серця він пригортає,
й лише зі мною жити бажає...
Каже готовий хоч би й сьогодні,
іти до загсу лише зі мною...
Удвох лиш підем, щоб розписатись,
потім весілля, та й обвінчатись...
А мені лячно без згоди мами,
та щоб і рідні всі були з нами...
все таки мама повинна знати,
сина й невістку теж привітити...
Не знаю як він вговорив маму,
прийшли в суботу із старостами...
Мені і в снах таке не снилось,
Вже через тиждень ми одружились...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840295
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2019
автор: геометрія