Якщо ти народився вже артистом,
То будь героєм і в житті…
Мабуть немає в Україні людини, яка б не знала, і не захоплювалася народними артистками України, сестрами Наталією та Ольгою Сумськими…
А от мені і всій моїй родині поталанило не лише знати їх, а й бути близькими сусідами, друзями і родичами, щоправда, не з самими сестрами, а з їх батьками, а ще більше з їхньою тітонькою і бабусею…
Батьки зіркових красунь: батько, народний артист України В’ячеслав Гнатович Сумський, виконавець чудових драматичних ролей, а ще мав оперний голос, співав, не лише у виставах, а й виконував пісні для виконавців ролей кіноакторів, грав на баяні, веселун по натурі… Мати Галина Іванівна Опанасенко- Сумська, заслужена артистка України, Лауреат Всеукраїнської премії: ’’Жінка третього тисячоліття’’, в номінації ‘’знакова постать’’…
Так якось склалося, що моїй мамі не сподобалося жити в купленій нею не так давно хаті, так як вона була розміщена на пагорбі і не мала доступу ні до якої водойми, тоді мама підшукала іншу хату, розміщеною біля ставка; крім того вона була значно більшою і город дуже родючим. От тоді ми й стали сусідами бабусі Наталії і Ольги Сумських Пашою Сидорівною Сумською.
Про те що її син, В’ячеслав Гнатович, артист ми звісно знали, так як мені і моїм друзям, іти до школи доводилося побіля будинку його мами, а він уже навчаючись у театральному, іноді ходив біля хати, або біля ставка, загримований у якогось із персонажів . У Верблюжці він закінчив семирічну школу, а так як на той час у селі середньої школи не було, то йому і його друзям, які не лише відмінно вчилися у семирічці, а ще й мали великі здібності до всіх, чи деяких основ наук, доводилося здобувати середню освіту у Долинській, звичайно, якщо батьки могли і навчання оплатити, ( на той час в середній школі батьки оплачували навчання своїх дітей, не оплачували лише ті, чиї батьки загинули у Другій Світовій війні), та й винайняти житло і забезпечувати своїх чад продуктами харчування. В’ячеславу поталанило, у Долинській жила його тітонька, рідна молодша сестра його мами.
Отож коли ми пересилилися до будинку розміщеного по сусідству з житлом його мами, то й познайомилися й Пашою Сидорівною і її донькою Надійкою, яка на той час закінчивши школу, навчалася у медичному училищі. Я вже на той час теж закінчила середню школу і навчалася у педагогічному інституті імені Пушкіна в місті Кіровограді, (нині це Кропивницький педуніверситет імені Винниченка). На той час В’ячеслав Гнатович працював разом з дружиною Галиною Іванівною, у м. Львів в драматичному театрі імені Заньковецької. Вони іноді приїжджали влітку до мами Паші, але спілкувалися ми мало, бо їх відвідини були не частими, та й мені не вистачало часу. Прожили ми в тому будинку не довго, так як піднялася вода у ставку і в наших будинках стало дуже мокро і холодно. Довелося звернутися за допомогою до сільської ради, а та відфутболила нас до колгоспів. Так як ставок був власністю трьох колгоспів імені Калініна, Кірова і Орджонікідзе. Перші два самі придбали для двох сімей будинки, а нам було виділено 600 крб. За такі гроші купити будинок було неможливо, тому довелося моєму чоловіку писати заяву до колгоспу, щоб йому видали зарплату на чотири місяці наперед, отримавши їх ми змогли купити інший будинок. Так наші доріжки із сім’єю Сумських обірвалися. Коли я закінчила навчання, моя сім’я пересилилася на Вінничину. Прожили ми там 10 років, а потім потягло знову на Кіровоградщину, тому ми оселилися в Долинській, а мама повернулася у Верблюжку і які ж ми були здивовані, коли приїхавши до мами, виявили, що ми знову є сусідами Паші Сидорівни. Які ж вони обидві були задоволені і Паша Сидорівна і наша мама Поля, дружба між ними відновилася і стала ще міцнішою. Сім’я В’ячеслава і Галини на той час частіше бувала у Паші, і я не втрачала нагоди поспілкуватися з ними, щоправда Наталя і Оля бували там не часто, чи можливо просто наші приїзди не співпадали. Тому з ними я майже не спілкувалася, а от зі Славою і Галею, ми заприятелювали. Приїжджаючи в село, я здійснювала походи до магазину, йшла через подвір’я Паші Сидорівни, брала і її замовлення, та й купувала обом подругам все, що вони замовляли. Коли ж приїжджали Слава і Галя, ми часом ходили на ставок, купатися, а то просто спілкувалися. Якось я приїхала засмучена, Галина відразу це помітила, я розповіла їй свою проблему, бо ж саме готувалися до першого весілля, одружували сина. Галя зуміла мене розвесилити, розповівши деякі історії з тих ситуацій у яких побувала виконуючи ту, чи іншу роль. Ніколи не забуду одну з них: якось вона виконуючи роль дружини одного селянина, приїхали в місто на ринок. Йшли містом пішки. У обох через плечі висіли мішки із крамом, захотілося жінці перевірити наявність грошей.
Лапнула себе по грудях, де деякі жінки ховають гроші, і вражено зупинилася ,схлипуючи. Чоловік усміхнувшись сказав: ‘’Що немає?..Хто ж так ховає, ховай так, як я ховаю’’. Та й теж лапнув себе по шароварах і мало не впавши, плачучи сказав: ‘’І в мене немає…’’Ще хочу додати, що і Слава, і Галя дуже цікаві і талановиті люди, і не лише від того що ними зіграно багато цікавих ролей, а й від того що вони наділені теплом і добротою, і в їхніх очах завжди горять іскорки радості, тепла і щастя..
Якось так склалося, що на той час мій брат Василь , і сестра Слави були розлучені, познайомившись вони дуже сподобалися одне одному і в невдозі одружилися. У любові і злагоді прожили 25 років, та на жаль уже 8-ий рік як брата немає… З Надійкою ми й нині спілкуємось все частіше телефонами і лише зрідка зустрічаємося. Надійка теж дуже талановита, має дві освіти медичну і педагогічну, нині вже на пенсії, а коли ще працювала, то завжди приймала активну участь у художній самодіяльності.
Ще більше я хочу повідать про маму В’ячеслава Гнатовича і Надійки, так як саме з нею я найбільше спілкувалася. Вона неабияка розповідачка. Я не була байдужою до її долі. Адже вона інвалід дитинства, одна рука у неї набагато коротша від іншої, і доля підкинула їй і радості, і печалі. А що вже до роботи то мабуть нелегко знайти когось більш працездатнішого, ніж вона. Про це я ще напишу. Дівоче прізвище її Нестеренко. Крім неї у сім’ї були ще троє – один брат і дві сестри. ЇЇ мати дуже гарно співала, та й була дуже гарною. Мама Паші Настя зналася з батьком Махно, атаман дуже любив співати, і разом зі своєю Марусею іноді заїжджав до Насті, провідати і поспівати, як казала Паша, що їй здавалося що він закоханий у Настю, але ж з ним безоговорочно завжди була Маруся. Поки дорослі співали, Паша залазала в їх кібітку і обслідувала її. Якось вона ненароком зіпхнула з кібітки якийсь сувій, а в цей же час гості вийшли з будинку, тоді Паша відіпхнула сувій у кущі, а сама заховалася, бо ж дуже злякалася. А коли кібітка від’їхала, про пригоду повідомила мамі, мама розсердилася, занесла сувій до хати і наказала нікому не казати, а як Махно знову появиться, то повернути, пояснивши ситуацію, хоча й цього вони боялися, бо ж не знали реакції Махна. Та все минулося, Махно навіть не запитав про той сувій. У ньому було англійське сукно, якого вистачило на пошиття усім трьом дівчатам модні пальта…
(далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840098
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.06.2019
автор: геометрія