Знов підкрадається самотність тихо,
знов нерви оголяє, жити не дає.
Біда – з тобою, а без тебе – лихо,
жадане наймиліше серденько моє.
Ніяк не дійдемо обоє згоди,
уразливий наш кожен видих, кожен вдих.
Розлука поодинці не приходить,
й кохання не заллєш ковтком води.
Жену настирні думи, то стриножу,
то добираю поміркований їм зміст.
Давай здамось хоч раз на милість Божу,
якщо у душах твердо вжився реаліст.
Не сердься, не сумуй, дай мені руку,
іди наосліп, просто йди на серця зов.
Жага незгод до краплі вип’є муку,
і ти упевнишся, що є жива любов.
Переконаєшся, ми надто схожі,
але найбільше нас невпевненість гнітить.
Давай поставимо довір’я сторожі,
Щоб прикрих сумнівів розрушити мости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839918
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2019
автор: Полісянка