Гори шафрановi вкритi рiзьбою ходiв та отворiв,
Зроблених в каменi здавна малими й старими вiтрами.
Далi, мiж хмар, наче струни, натягненi вежi,
Далi – лиш те, що згубилось одвiку в небесному мoрi,
Те, що, ламаючи променi свiтла, яснить кольорами,
Стрiмкiстю мурiв неначе змiтає усталенi межi.
Стяги безмірними крилами зрушують свiт, i, здається,
«Повний вперед!» – пролунає за хвилю безмовна команда.
Гомiн і спів, передзвін кришталевий – вiдсутнi ремарки,
Буря вдягає вітрилами вежі, у щоглах сміється
(Може, то тiльки полоски туману прозорим глiсандо)…
Рвуться у простiр живi галереї, колони та арки,
Сніжне мереживо сяє – летючi повiтрянi сходи.
Зверху, на шпилi – там роза вiтрiв променіє вустами.
Дихають шелестом зали, шепочуть, насвистують хитро,
Нiби з тяжінням земним досягнувши таємної згоди…
З бiлого скла, кришталю й порцеляни раптово постане
Замок співучих вiтрiв i вітрил у повiтрi creatus ex vitro.
*creatus ex vitro – утворений зi скла (лат.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839911
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2019
автор: Олена Квітень