Осінь. Холодно і мокро.
Дощ періщить, а Одарка
Несе пенсію на хутір
(У селі вона - поштарка).
Ця дорога до тих Балок
Часто вже Одарці снилась:
Всі там вимерли селяни -
Одна баба залишилась.
Вже Палажці дев’яносто,
І здоров’ячка не має…
Жити тут самій не просто,
То ж поштарку виглядає.
-Ви безсовісні, Палажко!
Краще б нам було не знатись!
Та хіба Вам справді важко
У село вже перебратись?
Витрясли Ви з мене душу,
Бо живете без народу:
Кожен місяць до Вас мушу
Добиратися в негоду.
Стала баба, руки в боки,
Не страшна її погода
(Не сварилась вже півроку,
А тут є така нагода):
-Будеш ти сюди ходити
Кожен тиждень, я сказала!
Я пів пенсії потрачу -
Зараз випишу журнала.
Ти затіяла цю сварку,
То тримай від мене здачу:
Я назло тобі, Одарко,
Ще й газету передплачу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839441
Рубрика: Гумореска
дата надходження 20.06.2019
автор: Катерина Собова