Помрію. І ніхто не заборонить,
Ніхто у мене це не забере.
Незнаний світ до себе мене манить,
Й я знаю стежку, що туди веде.
Блакитне море і ліси зелені,
Їх не торкнулась ще людська рука.
Й свіжим повітрям вільно дихають легені.
Очам відкрилась справжня красота.
Що таке страх? Не відомо нікому.
І сім гріхів давно забутий міф.
Людина є частинкою природи,
Тут не спроможні нищити свій дім.
Мій вигаданий світ, лиш тільки мрія,
Що не здійсниться в цей жорстокий час.
Між ними велетенська, чорна прірва,
Яка зростає прямо на очах.
Цей світ уже не зможем поміняти.
В власнім болоті тонемо давно.
Потрібно мрії – реалізувати,
Щоб не піти із усіма на дно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839219
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2019
автор: Зубик Наталія