Заткала сивина її косу,
Автограф доля вивела під очі,
Котрі тепло людське у світ несуть
І витримку невимірну, жіночу.
Їй доля слала все нові стежки,
Бо знала, мабуть, що вона здолає.
Як і усі, вона мала грішки,
Бувало, і сама себе полає.
А іноді в печаль таку впаде,
Що не позаздрить їй ніхто й ніколи,
І тоне в безнадії світлий день,
Здається пекла то дев’яте коло.
Лягає слід її словесного шитва
І на папір, і у чутливі душі,
Й енергія його у молитвах…
Мабуть, усі живуть так небайдужі…
10.02.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838902
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.06.2019
автор: Ганна Верес