Ну, що сказати тобі чого ти не знаєш досі?
На рифах мої кораблі і Лахеса розбита на носі.
Мені полюбився трюм і запах дубової бочки,
Не смакує давно ізюм та й сидіти доводиться мовчки.
Мабуть чайки також мовчать і подохли без риб пелікани,
Роздерті вітрила та щогли риплять, і вітер піною горланить.
Там сонце на палубі верхній гарцює по брусах, кормі,
Душі безвітрильній і мертвій сидіти у винній тюрмі.
Роздивився, - не густо провізії, і майже немає запасів води,
Тож скоро нагрянуть візії, зігниють до зернятка плоди.
Засохнуть старі галеони, як недоладні хрущі,
А тоді привеслують циклони, і грози, і бурі й дощі.
І розтрощать, і втоплять у морі, діряві мої кораблі,
Як юнга, що в трюмі і в горі, топив одинокі жалі.
15.06.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2019
автор: Володимир Каразуб