Твої кроки впізнаю по сходах
серед тисячі кроків чужих.
За вікном уже осені подих,
а в душі літній пал не остиг.
Ти ідеш, як ідуть переможці
із важких віковічних боїв.
Наче сторож у жовтій сорочці
вийде місяць і зиркне з-під брів.
Він погляне, чи двері відчиню
І осудить: О, людські гріхи...
Хай осудить, я ж час призупиню
час, що крила дає назавжди.
Як- то мало потрібно для щастя:
серед тисячі кроків - твої.
Я приймаю тебе, як причастя
у гарячі обійми свої...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837697
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2019
автор: ОксМаксКорабель