Один за одним, як вагони,
Не підіймаючи очей,
Ми забуваєм навіть, хто ми
І скільки вже пройшло ночей.
Ми всі кудись так спішимо,
І посміхаємось лиш в телефоні,
Хтось каже: " ми щасливо живимо"
Так живимо, але лише в смартфоні.
Нема реальності в твоїх очах,
Замість душі - екран від телефону.
Гуляємо тепер лиш в снах,
Й по них впізнаєм вулицю знайому.
Ми віртуальні, ми не маємо життя,
У сірих буднях - кольорові фото,
Але і в нас немає каяття...
Ми в інтернеті... Зараз це так модно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837696
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2019
автор: Софія Яценко!