Молочний оксамит рябить, як постіль складками,
Чому в Моріака Тереза любить старий ридван,
І очі короткими нотними знаками,
В повороті плеча розглядають диван.
Дратує повчальний тон, що давно без легкості,
Всередині; зовні, з вікна, ціцірзіння синиць,
Як у двадцять, відчуття незручності і непевності,
Хочеться втекти у подушку повіками ниць.
Вона не признається, впевнений, з вірною точністю,
В нарузі стихії над домом без віку старим,
Наполягатиме, істерично, що все в розумінні двозначності,
Що шкіра не пріє кислістю філософії молодим.
І сардонічним сміхом, страшно обличчя її освітиться,
Заскиглять пружини дивану, складний механізм в простоті,
І в ньому зі скриком незвіданим досі, помістяться,
Марія з Віфанії, Джорджоне, Шекспір, і Клод Дебюссі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837394
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.06.2019
автор: Володимир Каразуб