***
Хто думати не хоче, того вік
дурити будуть і за дурня мати,
допоки днесь у темній голові
не розпадуться одуріння ґрати.
Допоки світло не змахне мечем
й не розрубає безпросвітні штори,
схилятись буде мука на плече
і диктувати зболені повтори.
І хоч давно одуматись пора
чи озирнутись, чи спитати в Бога,
як з ями вибиратись нагора,
де болем незрубцьована дорога.
Бо вже по вінця ніби тих рубців,
бо вже по вінця зради і підлОти.
А ми уперто знов наманівці -
невперше, не вдесяте і не всоте.
І хоч волали з неба журавлі:
"Не піддавайтесь, схаменіться, люди!"
Та люди не почули, надто злі
були на тінь облудної облуди.
Тож нарікати сенсу вже нема,
лишень боротись до останку спрагло,
аби зачахла врешті ця пітьма,
що на Вкраїну впала люто й нагло.
22.05.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837334
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 02.06.2019
автор: Леся Геник