Повзе дорога, вниз по полю,
Йдуть тисячі шукати долю...
Минають не одну тополю -
Ідуть...
Ідуть, вже сотні літ ідуть –
Ніяк дороги не знайдуть ...
Що по одинці - не збагнуть...
Ідуть...
Лісами чорними, ланами, ярами темними,
Дощами – крізь сніг сягає путь -
Бредуть...
Ревуть над ними бурі сірі, із темряви шматують звірі!
Але вони в своїх думках -
Бредуть...
Крізь біди, горе та нещастя бредуть в віках
Чекають щастя...
Вони в немислимій зневірі,
З страшними язвами на шкірі...
Повзуть..
Чекають факел Прометея, чи може з'явиться ідея,
Як той минути шлях...
Повзуть...
НЕ МОЖУТЬ ВЗЯТИСЯ ЗА РУКИ, НЕ МОЖУТЬ КІНЧИТИ ТІ МУКИ,
ПІДНЯТИСЬ РАЗОМ БЕЗ ПОНУКИ...
ВСІМ РАЗОМ РОЗІГНУТИ СПИНУ, ПІДНЯТИСЬ ЗА СВОЮ ВКРАЇНУ!
І СОНЦЯ СЯЙВОМ ОПОВИТІ - ЗАЖИТИ ЩАСЛИВО НА СВІТІ...
Все ждуть...
Отак минаючи од віку, життя несе сміття у ріку,
і їх несе...
Живуть...
Жовтень. 2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837126
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2019
автор: Яремчук Олександр