У пізній час, коли міліють
Поїздок гони навісні,
Здається, терпне і німіє
Дорога в болісному сні.
Їй тихий вітер студить ноги,
А місяць стелить синю шаль.
Утома давньої дороги
Все більше схожа на печаль.
Коли ж пітьма усе поглине,
Біля вінків, на тій межі,
Мов тіні, сходяться загиблі,
Знайомі, рідні і чужі.
Безмовно сядуть і чекають
(В очах іскрини неземні),
А солов'ї в гаю співають
Їм недоспівані пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837009
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2019
автор: Іван Демченко