Догоряють зорі на світанку.
Ми на сіні. Запахи чудні.
На моїй руці лежить коханка.
Солодко всміхається вві сні.
Цілу нічку до зірок летіли,
Залишався світ у далині.
Віднайти кохання ми зуміли,
Хоч літа у нас не молоді.
Нам життя теплилося безбарвно,
Не чекали сонця промінець.
Все навколо сумно, пусто, марно.
Близько десь безрадісний кінець.
Ми зустрілись біля хати в лісі.
Дивну пісню тьохкав соловей.
Лаштував на солом'яній стрісі
Для дітей гніздечко журавель.
Все навкруг горнулось до кохання
Ліс до сонця, хмарка до землі,
Пташенята у дзвінкім чеканні,
Звірина у спритній метушні.
Поміж нами блискавка майнула,
Запалила пристрасті вогонь.
Доля крила щастя розгорнула,
Наче ми потрапили у сон.
Мої діти важні і спесиві,
Не зважають на гірку печаль,
Що життя моє пісне й журливе,
Як пішла матусенька у даль!
І в любові, що зустрілась знову,
Не життя – глуха імла крихка.
Чоловік забув кохання слово,
Обміняв весь світ на первака.
Ми пірнули безоглядно в щастя,
Але, через злісний поговір,
Із коханням змушені ховаться,
Не з’єднавшись у сімейний двір.
Мусимо, як підлітки наївні,
В очерет ховатись по-за став,
Чи в полях у запашному сіні,
Чи в лугах серед розкішних трав.
Господи, вдаруй нам одкровення.
Мрієм доживати без гріха,
Поєднатись в шлюбі сьогоденнім,
Щоб любов веселкою цвіла.
Щоб життя у радості вершилось
Ще багато добрих світлих літ.
А в кінці одним вінком укрились,
Разом відійшли у вищий світ.
19.05.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2019
автор: Юрій Прозрівший