Кусається, гарчить, не хтозна-де, не там, не десь,
а тут, – уже під боком, перестрибує паркан –
блохастий, неминучий і забембаний, пес Дець.
Тому запізно паритися й парити парка.
Боржомі не спасе. Хоч в горло з лійки заливай.
Від песика Деця у нас немає панацей.
На витівки багата в собацюри голова.
Зубами без розбору – всіх за "крашанки" пан цей.
Тож тільки-но зазнаєшся, який ти молодець
(сягне Говерли ніс, а там – "узує" Еверест),
він буде тут як тут – уже як рідний, твій пес Дець,
аби тобі вручити урочисто важчий хрест.
Довкола нагортати марно змієві вали,
бо ти вже показав, який насправді є мистець.
Бо вже закони підлості новенькі ухвалив,
до горла підступивши, світ затьмаривши, пес Дець.
І той, що ловить хвилю, й той, що вічно ловить ґав,
і той, що докульгав, кого не злапав хижий грець,
в мить істини почують десь за спиною "гав-гав"! –
То вірний друг на жертву зачекався, твій пес Дець.
Отож, коли прокотиться потилицею лід
і в тиші пролуна занепокоєне "ти здєсь?",
за карк тебе смикне, віддухопеливши як слід,
помітивши завчасно територію, пес Дець.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835959
Рубрика: Жартівливі вірші
дата надходження 18.05.2019
автор: Олександр Обрій