Стара хатина, що вросла у землю
Ще пихкотить, хоч комина нема.
Хатина ця зріднилася до болю
З бабунею, що вік тут прожила.
Город маленький він всьому підмога,
Із нього ця бабуня і живе.
Вода, хлібина і молитва Богу,
Час невблаганний, робить все своє.
Хоча самотня, проте прагне жити,
Здоров’ям Бог бабуню здарував.
Життя своє навчилася любити
І молиться, що Бог в дарунок дав.
Літа вона не вміє рахувати,
Без роду залишилась на землі.
Колись засне і більш не зможе встати,
То й похоронять в хаті цій її.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835825
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2019
автор: Віталій Назарук