З шибки вагонної скибкою дині
Місяць пантрує мене.
Що ще потрібно для щастя людині,
ймення якому "земне"?
Справджень яких і яких забаганок
в світі очей і тривог?
Небу не видно (рябить за богами)
мій мурашиний ривок.
З-поміж мільйонів таких же агоній,
вен і артерій здуття
Місяць пантрує мене у вагоні,
ніби в колисці – дитя.
Переколошкались люди і дати.
Втеча? – Яка дивина...
Місяць не спить, щоб мене загойдати.
Щоби наснилась вона.
Та, що пантрує із Місяцем вкупі
мій відчайдушний ривок.
Очі вологі, до шибки прикуті.
Скибочка щасть і тривог...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835093
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.05.2019
автор: Олександр Обрій